Володимир Шкляр: «Минулого року внутрішній ринок твердого біопалива майже нічого не залишив для експорту»

Biotec Group – один з найбільших в Україні виробників твердого біопалива. Поговоримо про те, як розпочинала роботу компанія, як народжувався вітчизняний ринок, і які його перспективи.

Biotec: початок

З біопаливом ми почали працювати десь з 2010 року. Його тоді надзвичайно мало виробляли в Україні, був великий потенціал, тож саме цей напрям діяльності ми обрали за перспективний. На відміну від нашої країни, в Європі ринок вже був сформований, і він потребував нової сировини та нових постачальників. Ось ми й почали спочатку виробляти брикети з дерева, а потім вже й пелети, дрова, вугілля тощо.

На мою думку, поштовх для розвитку українського виробництва біопалива дала Польща. Свого часу там запровадили закон, згідно якого, електростанціям, що працювали на твердому біопаливі, виділялися певні субсидії. Цим у нас і скористалися, спрямував до Польщі велику кількість пелет низької якості: з соломи чи з луски соняшника. Навіть спеціально заводи під це засновували в Україні, частину з яких довелося закрити, коли польський закон зрештою відмінили.

Biotec теж починав роботу із Польщею та Прибалтикою, але згодом ми переорієнтувалися на Центральну Європу: Італія, Німеччина, Бельгія. До того ж невигідним став експорт біопалива низької якості, і ми зосередилися на найвищих категоріях.

Об’єктивне зростання

Якщо у Європі останнім часом ринок не зазнає змін, то в Україні навпаки відчувається стрімке зростання. Значно збільшився попит всередині країні, як змінилися й вимоги до якості. Не порівняти ту продукцію, що виробляється сьогодні, із тією, що була ще десь п’ять років тому.

Як на мене, то найбільш вигідним сьогодні використання біопалива може бути у віддалених регіонах країни, куди дорого подавати газ, але де поруч є ліси, багато повалених дерев чи іншої біомаси. Це все можна використовувати, аби скажімо, опалювати певні локальні об’єкти: школи, лікарні, якісь муніципальні заклади, підприємства. Зрештою, біопаливо можна ж використовувати і як джерело електроенергії. Тож, гадаю, що на локальному рівні ще якийсь час це буде вигідною і перспективною діяльністю.

Щодо експорту, то як і з будь-яким іншим товаром треба розглядати біопаливо у двох аспектах: чи є попит, і чи влаштовує ціна. Скажімо, луску соняшника везти до Європи невигідно: надзвичайно висока ціна доставки порівняно із ціною самого продукту. Це ж стосується й іншої біомаси з підвищеною зольністю (вміст речовин, що залишаються після повного згоряння палива). А ось високоякісні пелети з високою доданою вартістю експортувати ще прибутково.

Умовна екологічність

Цікавий факт: попри те, що саме біопаливо є доволі екологічно чистим, його виробництво таким назвати не можна. Адже, аби добути сировину та доставити її на завод, треба використати, скажімо, дизельні вантажівки, які аж ніяк не є екологічно чистими. Аби порізати – застосовуємо бензопили. Активно димлять і печі, у яких просушують пелети. А ще ж варто врахувати багатогодинну доставку фурами. Тож розглядати біопаливо лише з боку екологічної вигоди не варто. Воно корисне у комплексі, куди додається невисока вартість виробництва та можливість не залежати повністю від природних копалин.

Чого чекати?

На мою думку, ринок біопалива у нас буде розвиватися ще найближчі років 10. Враховуючи, що ще 3-4 роки тому в Україні було надзвичайно низьке споживання, а вже минулого року внутрішній ринок забрав майже всю біомасу, вкрай мало залишивши на експорт.

Та є сподівання, що активний розвиток технологій призведе до того, коли якісь нові сучасні засоби опалення та створення електроенергії повністю витіснять спалювання дерева чи вугілля. Подивимося, як на ці вимоги часу відреагує наша промисловість та наша наука. Повторюся, у мене є надія, що заміна відбудеться вже десь років за 10. Можливо, трохи пізніше, але відбудеться.